Становлення діалектичної логіки

Якщо і традиційна (аристотелевская) і символічна (математична) логіка — це якісно різні ступені в розвитку однієї і тієї ж формальної логіки, діалектична логіка інша найважливіша складова частина сучасної логіки як науки про мислення. Звертаючись знову до історії, ми знаходимо, що вже Аристотель поставив і спробував вирішити ряд фундаментальних проблем діалектичної логіки — проблему відображення реальних протиріч в поняттях, проблему співвідношення окремого і загального, речі і поняття про неї і т. д. Елементи діалектичної логіки поступово накопичувалися у працях наступних мислителів та особливо виразно проявилися в творах Бекона, Гоббса, Декарта, Лейбніца. Однак як відносно самостійна логічна наука, якісно відмінна від формальної логіки своїм підходом до мислення, діалектична логіка стала оформлятися лише в кінці XVIII — початку XIX ст. І це також пов'язано насамперед з прогресом наук. В їх розвитку все більш чітко обозначивался новий етап: з наук про склалися, «готових» предметах вони все більше перетворювалися в науки про процеси, про виникнення і розвиток цих предметів, а також про ту зв'язку, яка поєднувала їх в одне велике ціле.

Панівний до цього метафізичний метод дослідження і мислення, пов'язаний з ізольованим розглядом предметів і явищ дійсності, поза їх зв'язку, зміни й розвитку, вступав у все більш глибоке протиріччя з досягненнями наук. Велінням часу ставав новий, більш високий, діалектичний метод, заснований на принципах загального зв'язку, зміни й розвитку. Цьому сприяло також все більш динамічний розвиток суспільства, все рельєфніше демонструвало взаємозв'язок і взаємодія всіх сторін суспільного життя, реальні суперечності між ними (згадаймо в цьому зв'язку насувалася Велику французьку буржуазну революцію 1789 р.).

В таких умовах у весь зріст вставав питання про закономірності діалектичного мислення. Першим, хто спробував свідомо ввести діалектику в логіку, був німецький філософ В. Кант (1724-1804). Оглядаючи багатовікову історію розвитку логіки, починаючи з Арістотеля, він насамперед підбив підсумки цього розвитку. На відміну від деяких своїх попередників Кант не заперечував її досягнень. Навпаки, вважав філософ, логіка досягла певних успіхів, і цими успіхами вона зобов'язана «визначеності своїх кордонів», а самі її межі обумовлені тим, що вона є «наука, докладно викладає і строго доводить одні тільки формальні правила всякого мислення...».

Але в цьому безсумнівне достоїнство логіки Кант виявив і її основний недолік — обмежені можливості як засобу дійсного пізнання та перевірки його результатів. Тому поряд з «загальною логікою», яку Кант вперше в її історії назвав також «формальною логікою» (і ця назва закріпилася за нею аж до теперішнього часу), необхідна спеціальна, або «трансцендентальна» логіка (від лат. 1гап5сепс1еп8 — виходить за межі чого-небудь, в даному випадку за межі досвіду). Головне завдання цієї логіки він вбачав у дослідженнях таких, на його думку, дійсно основних форм мислення, як категорії, тобто гранично загальні поняття. «Ми не можемо мислити жодного предмета інакше як за допомогою категорій...». Вони служать умовою всякого досвіду, тому нібито мають апріорний, доопытный характер. Такі категорії простору і часу, кількості і якості, причини і наслідки, необхідності і випадковості та інші діалектичні категорії, застосування яких-де не підкоряється вимогам законів тотожності і суперечності.

Кант вперше оголив справді суперечливий, глибоко діалектичний характер людського мислення. У зв'язку з цим він прагнув виробити відповідні рекомендації вченим. Заклавши, таким чином, принципи нової логіки, центральною проблемою якої ставала проблема діалектичного протиріччя, Кант, проте, не дав її систематичного викладу. Він не розкрив також її дійсного співвідношення з формальною логікою, більш того, спробував протиставити одну іншого.

Прекрасная женская одежда от производителя с бесплатной доставкой.


Яндекс.Метрика

20