Правила і помилки в аргументації

2. Правила і помилки по відношенню до аргументів

Логічна спроможність і доказове значення міркування багато в чому залежать від якості вихідного фактичного і теоретичного матеріалу - переконуючої сили аргументів.

Процес аргументації передбачає попередній аналіз наявного фактичного матеріалу, статистичних узагальнень, свідчень очевидців, наукових даних і т. п. Слабкі і сумнівні аргументи відкидаються, найбільш вагомі синтезуються в струнку і несуперечливу систему доводів.

Попередня робота проводиться при цьому з урахуванням особливої стратегії і тактики аргументації. Під тактикою мається на увазі пошук і відбір таких аргументів, які виявляться найбільш переконливими для даної аудиторії, враховуючи вікові, професійні, культурно-освітні та інші її особливості. Виступи на одну і ту ж тему перед складом суду, працівниками житлово-експлуатаційної контори, дипломатами, школярами, працівниками театру або молодими вченими будуть відрізнятися не тільки стилем, глибиною змісту, психологічним підходом, але також типом і характером аргументації, зокрема особливим підбором найбільш дієвих, тобто близьких, зрозумілих і переконливих аргументів.

Рішення стратегічного завдання аргументації визначається виконанням наступних вимог, або правил, щодо доводів: (1) достовірність аргументів, (2) автономне від тези обгрунтування; (3) несуперечливість; (4) достатність.

Розглянемо ці правила і помилки, що виникають при їх порушенні.

(1) Вимога достовірного тобто істинності і доведеності аргументів, визначається тим, що вони виступають логічними підставами, спираючись на які, виводять тезу. Наскільки б ймовірними не були доводи, з них може слідувати лише правдоподібний, але не достовірний тезу.

Доводи виконують роль фундаменту, на якому будується аргументація. Якщо у фундамент міркування кладуть неперевірені або сумнівні факти, то ставиться під загрозу весь хід аргументації. Досвідченому критику досить поставити під сумнів один або кілька доводів, як руйнується вся система міркувань і теза виступаючого виглядає як довільний і декларативний. Про переконливості такого міркування не може бути й мови.

Порушення вказаної логічного правила призводить до двох помилок. Одна з них - прийняття за істину помилкового аргументу - називається «основне оману» (error fundamentalist

Причини такої помилки - використання в якості аргументу неіснуючого факту, посилання на подію, яка насправді не мало місця, вказівка на неіснуючих очевидців і т. п. Така помилка називається основним тому, що підриває найголовніший принцип докази - переконати в правильності такої тези, який спочиває не на будь-якому, а лише на твердому фундаменті з істинних положень.

Особливо небезпечно «основне оману» в судово-слідчої діяльності, де неправдиві свідчення зацікавлених осіб - свідків або обвинуваченого, неправильно проведене упізнання особистості, речей чи трупа - наводять в окремих випадках до судових помилок - покаранню невинного або до виправдання дійсного злочинця.

Інша помилка - «передбачення підстави» (petitio principii). Вона полягає втом, що в якості аргументів використовуються недоведені, як правило, довільно взяті положення: посилаються на чутки, на ходячі думки або висловлені кимсь припущення і видають їх за аргументи, нібито обгрунтовують основна теза. У дійсності ж доброякісність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з переконливістю.


Яндекс.Метрика